Физкультурное развлечение «Украинская карусель подвижных игр» для младших дошкольников. Украинские народные подвижные игры Народные украинские игры для старшей группы

Мета: на прикладі українського фольклору показати, що піклування про здоров"я дітей завжди посідало чільне місце в житті українців; виховувати бажання грати в народні ігри та повагу до надбань українського народу, до мови, традицій та обрядів.
Дія відбувається на галявині (майданчику).

Сороки

А сорока білобока: че, че, че, че, че, че!
Проти сонця до віконця крекоче, крекоче.
Нумо ж, діти, рвати квіти, поки час, поки час!
Будуть гості, ще й не прості, нині в нас, нині в нас!

При словах "Нумо ж, діти, рвати квіти" і т.д. діти вдають, що збирають квіти. В чотирьох останніх тактах (із повторенням бігом, під ритм пісні наслідують руками лет сороки.)
Діти гостям дарують квіти.

Усі люблять гратися: ведмежата й вовченята, котики й собачки. Та чи не найбільше полюбляють гру дітки: хлопчики й дівчатка, чорняві та біляві, високі і низенькі, маленькі і не дуже...

"Як дитина бігає і грається, так її здоров"я усміхається", - стверджує прислів"я.
І так ведеться з давніх-давен. Любили гратися і наші батьки, так само, як батьки наших батьків, тобто бабусі і дідусі. І навіть дідусі та бабусі наших дідусів та бабусь теж любили погратися. Усі вони вигадували різні ігри, навчалися одне в одного. Старші передавали меншим свої вигадки, а менші додавали щось своє, придумували свої забавки. Колективна творчість, напевно, породила так багато ігор.

Наші батьки ще пам"ятали всі ці ігри без книжок, але, на жаль, ми вже їх розгубили. А це, як і рідна мова, пісні, обряди, також наш найдорогоцінніший скарб і його втратити не годиться. Адже гра - це не просто забавка, а водночас і весела школа життя.

В іграх закладена мудрість народна. Вони не лише розвивають фантазію, кмітливість, спритність, а й учать справедливості, чесності, знайомлять нас із давніми народними звичаями, уявленнями про світ.
Колись діти збиралися і гралися в різні ігри. А для цього вони знали багато забавок. Послухайте їх:

Ходить квочка коло кілочка,
Водить діточок-одноліточок.
Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик.
Більшому - більший,
Меншому - менший,
Шур у піч!
Котилася торба
З високого горба,
А в тій торбі хліб, паляниця,
Кому доведеться, той буде жмуриться.
Пливе качка по воді,
Несе яйця золоті
По одному золотому,
А ти, качко, йди додому.
Зоря-зірниця,
Красна дівиця,
По полю ходила,
Ключі згубила,
Місяць бачив -
Не сказав,
А сонце йшло,
Ключі знайшло.
З українських діточок
Невеличкий наш гурток.
Сходимося тут щодень,
Для забави, співанок.
Для потіхи і науки,
Пізнавати різні штуки:
Як до маршу всім ходити,
Гарно вірші говорити.
Як вдягатись, мити, їсти,
І при людях чемно сісти.
Уклонитись, привітати,
І на "позір" струнко стати.

Була в лісі

Дівчаткам як дуже ніжним, так і таким, що їх злякати не легше, ніж хлопчиків, пасує ця гра. Стають у парі одна навпроти другої.

- Була в лісі?
- Була.
- Рубала дрова?
- Рубала.
- Бачила вовка?
- Бачила.
- А боялася його чи ні?
- Ні.

Та, котра питала, змахує хустиночкою перед очима іншої.

До баби по сіль

Двоє хлопців стають один навпроти одного. Хтось починає:

- Підеш до баби по сіль?
- Піду.
- А не боїшся її псів?
- Ні.

Щоб упевнитись, що це так, той, хто питав, сплескує перед очима іншого в долоні. Якщо той кліпне, то боїться, а як витримає - не боїться. Тоді той, кого випробували, каже:
- Ану подивимось, чи не злякаєшся?
Та міняються ролями.

Танцювала риба з раком

Танцювала риба з раком: гоп, гоп, гоп, раз, два, три!
А петрушка з пастернаком: гоп, гоп, раз, два, три!
А цибуля дивувалась: гоп, гоп, раз, два, три!
Де та чвірка так дібралась: гоп, гоп, раз, два, три!
Танцював сніп з коромислом,
А коновка з перевеслом,
А макітра з макогоном
Реготалась під ослоном:
Ха, ха, ха, ха, го, го, го, го, гоп, гоп, раз, два, три!

При словах "гоп, гоп" діти підскакують.
При словах "раз, два, три!" - плещуть тричі в долоні.

Перстенець

Діти сідають рядком і складають руки долонями докупи. Котрась дитина відходить у бік і закриває очі. А ведучий підходить до дітей і кладе в долоню комусь перстенець. У цей час та дитина, котра відійшла вбік, повертається, а гурт хором звертається до неї:

Гадуль, гадуль, гадулька,
Десь там моя зозулька,
По полю ходила
Золоте пір"я збирала.

Тоді та дитина, котра відійшла, відгадує, в кого перстенець, промовляючи слова:

Вий, вий завивай
Ти, Оксанко, перстень дай.

Пташка в клітці

- Пташко, пташко, коли з клітки в небо злетиш? - тричі повторюють діти, ходячи довкола "пташки", що стоїть непорушно із зав"язаними очима. Потім усі зупиняються, і один з гравців запитує:
- Пташко, пташко, відгадай, хто відчинить твою клітку?
Кого пташка впізнає по голосу, той і займає її місце.

Журавель

Учасників довільна кількість.
Посередині грища креслять коло діаметром 4-6 кроків ("гніздо", в якому - "журавель"). Він стоїть на одній нозі, другу підігнув під себе, одна рука - вбік, а другою тримається за ніс. Діти, взявшись за руки, ходять навколо "гнізда" і співають:

Заходився журавель, журавель
До бабиних конопель, конопель.
Сякий-такий, журавель,
Сякий-такий довгоногий,
Сякий-такий довгоногий,
Сякий-такий виступає,
Конопельки все щипає.
О це ж тобі, журавель, журавель,
Не літай до конопель, конопель,
Сякий-такий, журавель,
Сякий...
Щоб ти більше не літав, не літав,
Конопельки не щипав, не щипав.
Сякий...

У процесі співу і руху діти зупиняються і виконують різні вправи.

Пень

Щоб було цікавіше, добирається відповідна лічилка, наприклад:

Раз, два, три, чотири, п"ять.
Стали в колі ми кружлять.
Покружляли, розійшлися,
Ні на кого не дивися.

Ось уже й визначено, кому починати. Саме цю лічилку не випадково взято. Грають якраз уп"ятьох. Четверо стають по кутах, на гострих ріжках квадрата. А п"ятий - посередині. Він починає. Підстрибує на обох ногах і приказує або приспівує:

Пень, пень, дай конопель,
Трошки горошку,
Олії з ложку!

За останнім словом усі четверо спішать помінятися місцями. Так грають, поки не потомляться.

Панас

У грі можуть брати участь хлопчики і дівчатка. За бажанням хтось стає Панасом. Йому зав"язують очі хусткою та рушником, виводять на середину і звертаються до нього з такими словами:

- Панас, Панас! На чому стоїш?
- На камені!
- Що продаєш?
- Квас!
- Лови курей, але не нас!

Панас починає ловити. Кого піймає, той стає Панасом.

Мишка й котик

Ой до нори, Мишко, до нори
Та до золотої комори.
Чорний коточок мишки не зловить,
Мишка - у дірку, золоту комірку,
До нори, до нори!
Ой кот, та воркот,
На віконечко скок (діти підстрибують),
А з віконця на хижку,
Піймав котик мишку (плещуть у долоні).

Відмінність цієї гри буває така:
Вибирається 2-3 мишки (стільки ж, скільки котів) та визначається кожному котові, котру мишку він має ловити.

Король

Хлопці розділяються, стають у дві шеренги один проти одного.
Центральний гравець першої команди починає діалог. Йому відповідає центральний гравець з другої команди:
- Королю, королю, буде війна?
- Ні.
- Чому?
- Замало війська.
- Відбий собі.
Центральний розбігається і намагається розірвати шеренгу в одному з місць. Якщо це вдається, то хвостова частина переходить до нього. Гра продовжується доти, доки в одній з команд не залишиться один учасник - "Король", який програв війну.

Фарба

Усі діти сідають у рядок. Визначають ведучого, "щура" і "ангела". Ведучий називає кожному на вухо колір фарби. "Ангел" і "щур" по черзі вступають у діалог з ведучим:

Ангел: Дзень-дзень.
Ведучий: Хто там?
- Ангел.
- Звідки?
- З неба.
- Що потребує?
- Фарби.
- Якої?
Називає колір.
Щур: Гур-гур.
Ведучий: Хто там?
- Старший щур.
- Звідки?
- З діри.
- Що потребує?
- Фарби.
- Якої?
Називає колір.
Якщо відгадає, то гравець, названий цим кольором, переходить на його бік. Якщо такої фарби немає, то ведучий відповідає:
- Пішла в дорогу, зламала ногу.
Коли всі кольори відгадані, утворюють дві супротивні групи на чолі з "ангелом" і "щуром". Вони лаштуються один за одним і починають перетягуватися. Таким чином перемагає добро (команда "ангела") або зло (команда "щура").

Час додому, час

Час додому, час,
Зорі кличуть нас.
Кличуть нас вечірні зорі,
Заспіваймо ж в дружнім хорі:
Час додому, час,
Зорі кличуть нас.
Тра-ра-ра! І т.д.
Час додому час,.
Пташки кличуть нас.
Кличуть пташки нас до хати,
З ними рано й нам би встати.
Час додому, час,
Пташки кличуть нас.
Тра-ра-ра! І т.д.

Діти трублять у паперові трубки чи, склавши руку в кулак, як трубку.

Різноманіття таких ігор дозволить вибрати підходящий варіант для кожної дитини , взявши до уваги її схильності та побажання. Українські рухливі ігри стануть чудовим способом активно провести час, покращивши фізичну форму дитини.

Рибки

Ця гра вимагає мінімум обладнання – для неї потрібна лише одна мотузка, яку можна привʼязати до огорожі, дерева чи будь-якого іншого нерухомого предмета. Ця мотузка буде «вудкою», на яку ловлять «рибку». Один з гравців обирається «приманкою», він повинен триматися за вільний край мотузки та ловити «рибку», тобто інших учасників. Решта гравців мають «клюнути на приманку», тобто доторкнутися до того, хто водить, але не дозволити йому піймати себе. Коли хтось із гравців упійманий, він стає «приманкою», а гра продовжується. Ця забава чудово підійде для будь-якої пори року та може проводитися як у приміщенні, так і на свіжому повітрі .

Прихований дзвіночок

Ця гра також прекрасно підходить для будь-якого часу та погоди, в неї можна грати і в приміщенні, і на вулиці. Для цієї гри потрібен невеликий дзвіночок, який учасники, стоячи в колі чи на лінії, будуть передавати один одному. Важливо передати дзвіночок так, щоб він не задзвенів. Той, хто водить, повинен визначити, у кого знаходиться дзвіночок. Відповідно, гравець, що видав себе, змушений замінити учасника в колі. Ця цікава забава розвиває спостережливість та швидкість реакції.

Горобці-стрибунці

Ця весела та цікава гра найкраще підходить для вулиці. На асфальті треба накреслити коло близько 6-8 метрів діаметром. Учасники гри стають за ним, вони грають роль «горобців». Ведучий розташовується в колі, його завдання – не дати «горобцям» зібрати «зернятка», тобто не дозволити їм увійти до кола. «Горобці», стрибаючи на одній нозі (можна також тримати зігнуту ногу рукою або грати парами), намагаються застрибнути в коло. Центральний гравець «клює» їх (торкається рукою), а учасник, до якого доторкнувся той, що водить, виходить з гри. Мета «горобців» – якомога довше пробути в колі. Учасника в колі можна міняти, вибираючи найшвидших і найспритніших із дітей.

Дзвін

Ця гра зручна тим, що в неї може грати ціла група в садку (20-30 осіб). Один з учасників вибирається «язичком» дзвону, інші утворюють сам дзвін: вони беруться за руки і стають в коло. Діти в колі рухаються за або проти годинникової стрілки, а «язичок» повинен прорватися з кола, тобто роз"єднати руки гравців. Всього у нього є три спроби. Як тільки той, що водить, виривається з кола, він повинен добігти до прапорця або іншої умовної позначки на відстані близько 50 м. Поки він біжить, інші учасники повинні постаратися наздогнати його й доторкнутися до нього. Той, хто зробить це останнім, стає «язичком». Ця забава прекрасно замінить заняття фізкультурою. Вона чудово розвиває уміння працювати в команді (не випускати того, хто водить, із кола), а також розвиває волю до перемоги.

Гілочка

У цю оригінальну гру можна грати великими компаніями . Єдиним інвентарем, який потрібний для цієї забави, є гілочка верби або іншого дерева. Учасники цієї гри утворюють нещільне коло, вони тримають руки за спиною й передають один одному гілочку. У центрі кола знаходиться той, хто водить. Його завдання – знайти гілочку й вихопити її. Коли гравцеві в колі вдається захопити гілочку, той, у кого він її забрав, стає в коло, і гра починається знову. За допомогою цієї гри можна виховати спостережливість, швидкість реакції й витримку.

Народні українські ігри прекрасно підійдуть для забав у різний час року, вони не вимагають складного обладнання й дуже цікаві для дітей . Грати в них діти можуть і без нагляду дорослих, організуючись у команди й вибираючи того, хто водить, самостійно.

Народні ігри, відомі нам як забава, як форма фізичного загартування,- своєрідна школа виховання, що формує поетичне мислення і мистецькі смаки. Гра була вигадана ще первісними людьми як частина складного ритуалу, який мав на меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу на явища природи і життя. Словесний текст ігор, який зараз, наприклад у весняних іграх, має першорядне значення, довгий час був лише одним із складових елементів, і то не найголовнішим, у комплексі ритмічного руху, жесту, вигуку. У колективному дійстві, магічному ритуалі, покликаному сприяти розвиткові й росту рослин чи тварин, головним смислом руху була імітація. Весняні ігри того часу, коли вони були рослинними магічними діями і виконувались дорослими представниками роду, можна назвати вегетаційними. Пізніше вони втрачають свій магічний смисл і переходять у розряд молодіжних та дитячих забав.

Дослідження ігор дає багатющий матеріал для з’ясування історичних основ формування української нації, коріння її звичаїв, вірувань та традицій. Наприклад, відомий варіант дитячої гри у жмурки - «киці-баба» не що інше, як уривок із ритуалу, що присвячений Рожаниці і, певно, виконувався жінками, які чекали дітей. Адже смисл гри пов’язаний із ловінням дітей, а глибше - із визначенням статі майбутньої дитини, і навіть сама поза готовності «киці-баби» - простягнені вперед руки - відповідає зображенню на давніх вишивках Рожаниць. Або ж найдавніша гра «кривий танок», яким майже завжди починаються весняні ігри. Дівчатка, побравшись за руки, довгою вервечкою рухаються між трьома посадженими на землі дітьми або просто туди, куди їх тягне провідниця. Крім руху, ніякого смислу у грі немає. Словесний супровід не пов’язаний із початковим змістом ритуалу - пробудження енергії рослин, ріст яких імітується. Крім культу весняної родючості, у весняних іграх присутні шлюбні мотиви. У багатьох словесних супроводах весняних ігор зустрічаються елементи-символи обох головних мотивів цих дійств. Це може бути головний персонаж гри птах Коструб - магічний провісник весни, похорони якого символізують перемогу сонця над холодом; воротар чи ящур, які випускають або ж забирають молоду дівчину. Щодо ящура, то у цій грі знайшли своє відображення прадавні міфи та ритуальні звичаї про жертвоприношення, які знаходимо і в казках. Кілька весняних ігор, які ми наведемо, підтвердять це.

«А МИ ПРОСО СІЯЛИ, СІЯЛИ»

Дівчатка та хлопчики розділяються на дві однакові групи. Гравці з першої групи співають і наступають на супротивників, роблячи вперед кілька кроків і знову відходячи, гравці другої команди відповідають, виконуючи ті ж рухи.

А ми просо сіяли, сіяли,

Ой див, Ладо, сіяли, сіяли.

А ми просо витопчем, витопчем,

Ой див, Ладо, витопчем, витопчем.

Та як же вам витоптать, витоптать?

А ми коні випустим, випустим.

А ми коні злапаєм, злапаєм.

Та чим же вам лапати, лапати?

Ой шовковим неводом, неводом.

А ми коні викупим, викупим.

А за що вам викупить, викупить?

А ми дамо сто срібних, сто срібних.

Не візьмемо й тисячі, тисячі.

А ми дамо дівчину, дівчину.

А ми дівчину візьмемо, візьмемо.

ВЕРЕБЕЙ (ГОРОБЕЦЬ)

Діти утворюють коло, всередині - веребей. Коло швидко рухається, всі співають, плескаючи в долоні.

Киш, киш, веребей,

Не клюй конопель.

Мої конопельки,

Дрібні, зелененькі,

У вірчики в’ються,

Самі не беруться,

Братись не даються.

Веребей кидається на дітей, які утворили коло, вони розбігаються. Той, кого веребей зловить, займає його місце, і гра починається знову.

ЯЩУР

Збираються дівчата. Одну з гурту обирають за ящура, інші беруться за руки, водять хоровод і співають:

Ой не сиди, ящуре,

В гороховім місті,

Май собі дівку,

Як перепілку,

Котру маєш,

Собі забираєш.

Як не ймеш,

Зараз вмреш.

Завтра поранку

Сховаєм у ямку.

Пирогів напечем,

Ящура пом’янем.

А ти таки, ящуре,

Не соромайся,

Котрійсь пані поклоняйся.

Чи старій, чи малій,

Чи мені, молодій.

Переспівавши, зупиняються, і ящур вибирає котрусь із дівчаток і кланяється їй. Дівчина дає якийсь подаруночок. Діти продовжують гру, поки ящур не обере кожну з учасниць гри й отримає подарунки. Потім дівчата починають по черзі просити подарунки у ящура:

Ящурочку, голубочку,

Оддай мою худібочку,

Що я пряла, заробляла,

Із ящуром прогуляла.

Ящур намагається розсмішити дівчину, а та повинна дивитись в очі й не засміятись, бо інакше ящур не віддасть подарунок.

Дослідити глибоко походження ігор, не пов’язаних із календарними обрядами, і їхній зв’язок з ритуалами нелегко, оскільки більшість з цих ритуалів стали власне іграми, не зберігшись у практиці дорослих. Але придивившись до деяких дитячих забав, можна помітити елементи ворожіння чи випробування, поклоніння чи жертвоприношення. Цікаво, що певна кількість ігор зберегла чіткий розподіл на «дівчачі» та «хлоп’ячі», що теж вказує на давність їх по ходження. Щодо педагогічної доцільності забав, можемо з певністю сказати, що дитячі ігри - вищий прояв системного підходу до виховання дитини, у якому передбачено фізичне, естетичне, розумове і моральне формування особистості та виховання любові до праці як одне з найголовніших завдань.

Розглянемо деякі із цих ігор, назви яких найбільш відомі з літератури та спогадів дідусів і бабусь.

ГУСИ

Обираються вовк, пастух, мати і гуси. Мати трохи осторонь - дома. Пастух жене в поле гусей пасти. Вовк сидить між матір’ю і полем, де гуси. Мати починає кликати:

Гуси, гуси, додому!

Вовк за горою!

Сірий, білий, волохатий! Тікайте швидко до хати!

Гуси тікають, а вовк ловить. Кого впіймає, приводить додому. Мати перераховує гусей і, одного не дорахувавшись, звертається до пастуха:

Де гуска?

Що купив?

Мати б’є пастуха і знову посилає його пасти гусей. Так продовжується доти, поки вовк не переловить всіх гусей. Повернувшись з останнім гусаком, пастух зізнається, що гусей забрав вовк. Мати пропонує відібрати гусей, йдуть до вовка.

Чи не бачили ви наших гусей?

Ні, не бачив (гуси в цей час ґелґотять).

А що то ґелґотить?

Та то борщ кипить (гуси шиплять).

А що то шипить?

Каша біжить.

Дайте-но подивлюсь,- мати відштовхує вовка,- може, то наші гуси.

Впізнавши своїх гусей, розтулює їм руки, які ті міцно стискають. У кого не розтулить, той буде вовком.

НЕЩАСНИЙ ОПОЛОНИК

Дівчата стають поряд і беруться за руки. Одна з дівчат, господарка, починає гру, звертаючись до когось із дівчаток праворуч:

Здоров, кума! Чи ти ложки мила?

А ополоник?

Так не забувай, кумочко.

При цьому господарка намагається вдарити дівчину лозиною, а та повинна втекти попід руками інших дівчат і стати ліворуч. Гра триває, доки всі дівчата не стануть у тому порядку, що й на початку гри. Тоді господаркою обирають іншу.

ХРЕЩИК

Дівчата стають парами одна за другою, Дівчина попереду говорить:

Горю, горю, пень!

Остання пара питає:

Чого ти гориш?

Красної дівки хочу.

Тебе, пані молодої.

При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з’єднатись перед попередньою парою, а та намагається зловити когось із них. Якщо спіймає - та, що залишиться без пари, буде «горіти», якщо ні - гра повторюється знову.

ПАНАС

Грають хлопці й дівчата. Когось обирають Панасом, зав’язують очі хустинкою, виводять на середину й обертають, питаючи:

Панасе, Панасе, На чому стоїш?

На камені!

Що продаєш?

Лови курей, та не нас.

Відпускають Панаса, а самі розбігаються. Він починає ловити дітей, і той, кого зловить, стає Панасом.

ЦУРКА

Грають хлопчики. Креслять на землі «город» (чотирикутний, метр на метр), потім міряються на палиці, хто з гурту буде в городі (верхні), а хто піде у поле (нижні). Той, хто починає, на середині городу кладе цурку (дерев’яну, з обох боків загострену паличку 30 см) і б’є її палкою так, щоб, коли цурка підстрибне, встигнути ще хоч би раз її вдарити (кожен удар у повітрі оцінюється у 10 гил). Цурку треба бити доти, доки вона не вилетить за город. Якщо при цьому гравець не зможе вдарити її у повітрі (підмурити), він заробляє 10 гил, якщо ж підмурить, додається ще десяток гил і так далі. Вибиту з городу цурку бере один з хлопчиків з поля і кидає в город, попередньо зробивши від того місця, де лежала цурка, два кроки до городу. Якщо цурка впаде в городі, б’є наступний гравець із тих, що знаходяться у городі; впаде поза городом - продовжує грати перший і б’є цурку з того місця, де вона впала. Він грає доти, поки протилежна команда не вкине її в город.

«Городяни» б’ють по черзі та ведуть рахунок гил, поки кожному з них не буде вкинута цурка в город. Потім так само б’ють «поляни», намагаючись набрати більшу кількість гил.

Переможці вбивають цурку в землю, а переможені по черзі витягують її із землі зубами.

СКРАКЛІ

Десять круглих палиць довжиною 30-40 см - скраклів - ставлять або у шаховому порядку, або поряд по п’ять штук. Відраховують 25-30 кроків, визначаючи середину відстані («масло»). Гравці кидають палиці через всю відстань по черзі. Якщо перший гравець зіб’є скраклю, то наступний його кидок буде з «масла». Виграє той, хто зіб’є найбільше скраклів.

ДОВГА ЛОЗА

Грають хлопці, які стають один за одним обличчям у потилицю на відстані 2 метрів. Голову і спину нахиляють, а гравець, який стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного і стає попереду, так роблять всі по черзі.

ДІДУСЬ МАКАР

Гравці обирають з-поміж себе дідуся Макара, який повинен дізнатись, що вони робитимуть. Діти відходять від нього, загадують яку-небудь роботу: шити, рвати ягоди, танцювати тощо. Загадавши, підходять до дідуся і кажуть:

Здрастуй, дідусю Макаре!

Здрастуйте, діти. Де були, що робили?

Діти відповідають так, щоб трошки підказати: на городі, в садку, в хаті тощо, і показують, що вони робили. Коли дідусь вгадає, всі тікають, а він їх ловить; кого впіймає, той стає дідусем. А коли не вгадає, діти зізнаються, що робили, і теж тікають.

Як видно з наведених прикладів, ігри були різноманітні й розраховані на будь-яку пору року, до того ж ми не включили до цього переліку такий вид забави, як відгадування загадок, що було надзвичайно поширене в народі. Так само, як виявилося, народні ігри з м’ячем походження теж найдавнішого. М’ячі робились із тваринної шерсті, яку змочували і викачували у долонях, інколи м’яч обшивали шкірою. Виготовляли і м’ячі з очерету чи соломи, так само обшиваючи шкірою. Перед грою м’яч зволожували, щоб став важчим, якщо це потрібно для гри.

Разнообразие таких игр предоставит возможность выбрать подходящий вариант для каждого ребенка , приняв во внимание его наклонности и предпочтения. Украинские подвижные игры станут отличным способом активно провести время, улучшив физическую форму ребенка.

Рыбки

Данная игра требует совсем немного инвентаря – всего одну веревку, которую нужно привязать к ограждению, дереву или другому неподвижному предмету. Эта веревка и будет «удочкой», на которую ловят «рыбку». Один из игроков выбирается «приманкой», он должен держаться за свободный край веревки и ловить ею «рыбку», то есть других игроков. Остальные участники должны «клюнуть на приманку», то есть коснуться водящего, но не позволить ему поймать себя. Когда кто-то из игроков пойман, он становится «приманкой», а игра продолжается. Эта забава прекрасно подойдет для любого времени года и может быть разыграна как в помещении, так и на воздухе .

Скрытый звоночек

Эта игра также хорошо подходит для любого времени года и для любого места. Для нее нужен небольшой звоночек, который участники, стоя в кругу или в линии, будут передавать друг другу. Важно передать звоночек так, чтобы он не зазвенел. Водящий должен определить, у кого находится звонок. Тот, кто выдал себя звоном, становится водящим. Данная забава прекрасно развивает наблюдательность и быстроту реакции.

Воробышки-попрыгунчики

Эту веселую игру лучше всего проводить на площадке, на которой нужно начертить круг около 6-8 метров диаметром. Участники игры становятся за ним, они играют роль «воробьев». Ведущий располагается в кругу, его задача – не дать «воробьям» собрать «зернышки», то есть не позволить им войти в круг. «Воробьи», прыгая на одной ноге (можно также держать согнутую ногу рукой или играть парами) пытаются запрыгнуть в круг. Центральный игрок «клюет» их (касается рукой), тот, кого коснулся водящий, выходит из игры. Цель «воробьев» – как можно дольше пробыть в круге. Водящего можно менять, выбирая самых быстрых и ловких из детей.

Колокол

Эта игра удобна тем, что в нее может играть целая группа в садике (20-30 человек). Один из участников выбирается «язычком» колокола, другие образуют сам колокол: они берутся за руки и становятся в круг. Дети в кругу двигаются по или против часовой стрелки, а «язычок» должен прорваться из круга, то есть разъединить руки игроков. Всего у него есть три попытки. Как только водящий вырывается из круга, он должен добежать до флажка или другой условной отметки на расстоянии около 50 м. Пока он бежит, остальные участники должны постараться догнать его и дотронуться до него. Тот, кто сделает это последним, становится водящим. Данная забава прекрасно заменит занятия физкультурой. Она превосходно развивает умение работать в команде (не пропускать водящего из круга), а также развивает волю к победе.

Веточка

В эту оригинальную игру можно играть большими компаниями . Единственным инвентарем, который необходим для этой забавы, является веточка вербы или другого дерева. Участники этой игры образовывают неплотный круг, они держат руки за спиной и передают друг другу веточку. В центре этого круга находится тот, кто водит. Его задача – найти веточку и выхватить ее. Когда водящему удается захватить веточку, тот, у кого он ее забрал, становится в круг, и игра начинается снова. С помощью этой игры можно воспитать наблюдательность, быстроту реакции и выдержку.

Народные украинские игры прекрасно подойдут для забав в разное время года, они не требуют сложного инвентаря и весьма занимательны для детей . Играть в них дети могут и без присмотра взрослых, организовываясь в команды и выбирая водящего самостоятельно.